Класний керівник

Мій рід, моя батьківщина — це все моя Україна

Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю, розуміння причетності до історії нашого народу; формувати переконаність у нетлінності духовних скарбів народу, глибоку повагу до батьків, до минувшини і сьогодення рідної України.

Обладнання: ілюстративний матеріал з історії (портрети гетьманів України), проектор, персональні комп’ютери.

Хід заходу

Вчитель. Рідний край, рідна земля, Батьківщина, Україна... Які це прості і разом із тим прекрасні і святі для нас слова. Рідний край починається для нас не лише з хрещатого барвінку, верби та калини, без яких, як кажуть нема України, а й із маминої колискової пісні, батьківського дому, історії родини.

Учень

Люблю тебе, Вітчизно,

Мила Україно,

Бо щастя жити

Ти мені дала.

Для мене ти одна

І рідна, і єдина,

Я все зроблю

Щоб ти завжди цвіла.

Учитель. Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує місце, де народилася, де минуло її дитинство. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини, де живуть мама, тато, бабуся, брати і сестри. І якщо скласти маленькі батьківщини кожного з нас, вийде велика держава — Україна.

Учень

Ми всі діти українські,

Українській славний рід.

Дбаймо, щоб про нас далеко

Добра слава йшла у світ.

Все, що рідне, хай нам буде

Найдорожче і святе.

Рідна віра, рідна мова,

Рідний край наш над усе.

Учитель. З давніх-давен наші предки — східні слов’яни — використовували символічні знаки для вирізнення роду, території чи окремих знатних родин. Це були різні знаки — хрести, квадрати, пізніше — зірки, квіти, звірі. Із часом з’являються сімейні та особисті емблеми. Так з’являється герб. Давайте згадаємо, що ж таке герб.

Герб — символічні зображення вирізнення території, міста, роду.

Учитель. Історія — це наука, яка вивчає минуле нашого народу. Вивчати історію нам допомагає багато інших наук. Ми з ними вже познайомились на уроках історії. А яка наука вивчає герби?

Геральдика — наука, що вивчає герби.

Учитель. Для всіх нас Черкащина — це наша маленька батьківщина, рідний край, рідна домівка. А де народились ви?

Учні презентують легенди місць, де вони народились.

1-й учень. Я народився в місті Корсунь. Існує легенда про заснування міста та його назву.

Корсунь — в урочищі Замчищі, при впадінні Корсунки в р. Рось височить городище — залишки стародавнього Корсуня, фортеці, збудованої в 1032 р. князем Ярославом Мудрим. Згідно з легендою, назва міста пішла від Кримського Корсуня (Херсонеса). Звідти в Київську Русь прибули перші священики. Вони й дали назву поселенню над Россю, яке своєю чарівною природою нагадувало їм рідний Херсонес.

2-й учень. Моя маленька батьківщина — відоме місто на Черкащині, Чигирин.

Чигирин уперше згадується в грамоті польського короля Сигізмунда ІІІ, за якою в місті була збудована фортеця — опорний пункт Польського королівства на Київщині.

У роки Національно-визвольної війни, за Б. Хмельницького був столицею гетьманської козацької держави.

3-й учень. Я і мої сестрички народились в місті Черкаси. Час заснування міста невідомий. Виникнення назви «Черкаси» пов’язують з чорними клобуками, яких в літописах називали «черкаси», тобто чорні аси (чорні шапки).

4-й учень. Місто Канів стало для мене рідною домівкою. Тут я народилась і зараз навчаюсь. Існує багато легенд про походження назви «Канів». Одна з них пояснює, що назва взята від чоловічих імен Каній, Кан, Кань — одного з тих, хто заснував місто. Друге пояснення таке: слово «Канів» тюркського походження й означає «рубіж», «кордон». Третя легенда розповідає про птаха, який, пролітаючи над цією землею, кричав «Кан», «Кан», «Кан»...

Учитель. Існують правила зображення гербів і використання спеціальних кольорів.

Учень. Упродовж століть складалися правила, за якими створювали герби. Так, приміром, обов’язковим елементом герба, що зумовлює його форму, є щит. За формою щита дослідники визначають місце створення герба, його вік. У геральдиці застосовують лише певні кольори — червоний, синій, зелений, чорний, які в різні часи мали неоднакове символічне значення.

Учитель. Чимало сучасних гербів міст і держав дійшли до нас із глибокої давнини. Понад тисячолітню історію має герб України — тризуб, Малий Герб України. Він є центральним елементом Великого Державного Герба України, який, на жаль, існує лише у проекті.

Тризуб з найдавніших часів шанувався як магічний знак, оберіг. Зображення тризуба знаходили на рештках посуду VI–VIII ст. Ці знахідки доводять, що тризубці були на землях України символами влади.

У часи Київської Русі тризуб зображувався на монетах київських князів, на кахлях будівель, на зброї, на посуді і печатках.

Учень. Що саме зображував тризуб, точно невідомо. У ньому вбачають подобу сокола, якоря, лука й стріл, шолома, сокири або ж рибальського знаряддя, верхівку хлібного колоса. Також в ньому вбачають символи трьох природних стихій — повітря, води, землі. Проте всі дослідники тризуба сходяться на тому, що він має давнє походження.

За часів князя Володимира почали карбувати перші давньоруські монети — златники й срібники. На них з одного боку був зображений сам князь, а з іншого — його герб — тризуб і напис «Володимир, а це його злато».

Учень

Я щиро так люблю усе навколо мене

Усе, що є й було багато сотень літ...

Люблю чарівний ліс і житечко зелене,

Увесь казковий неповторний світ!

Усе мені тут рідне: і поля й джерельця,

Я міцно на своїй землі стою.

Тепло своїх долонь, і розуму і серця

Я Україні милій віддаю.

Учитель. Ми знаємо, що герби мали не тільки міста, а й цілі роди. Вони вказували на владу окремої людини над своїми слугами — васалами. Сьогодні ми ознайомимось з відомими українськими гетьманами.

Учень. Дмитро Вишневецький (час гетьманства — 1550–1563 рр.) — нащадок найдавнішого і славного роду український князів Волині з міста Вишнівця. Він був з роду Рюриковичів.

Ще дід і батько Вишневецького вели активну боротьбу з татарами.

У 1544 р. батьки Дмитра — Іван та Анастасія — були захоплені татарами і кілька років перебували як невільники у Криму. Дмитро Вишневецький був завзятим вояком із щирою вдачею. Він був упевнений, що сила козацтва в єдності і одностайності. Вишневецький став першим гетьманом запорожців і засновником першої Січі на острові Хортиця.

Учень. Богдан-Зіновій Хмельницький (час гетьманства — 1648–1657 рр.) народився у 1595 р. в сім’ї дрібного шляхтича Михайла Хмельницького, який служив у корсунсько-чигиринського старости осадником. Мати Богдана була козацького роду з Переяслава. З дитинства хлопчик вбирав вільний дух козацтва, що впливало на формування характеру майбутнього гетьмана.

19 квітня 1648 р. Богдана Хмельницького обрали гетьманом, і він очолив Національно-визвольну війну українського народу. Гетьман Хмельницький має в українській історії велику славу. Він краще за інших розумів історичну ситуацію в Україні того часу. Широкий світогляд і послідовність у діях, хоробрість і рішучість, любов до рідної України і ненависть до її ворогів, талант державного діяча і дипломата — усе це вирізняло Хмельницького серед сучасників.

Він спромігся відбудувати вільну державу в Україні, яка триста років перебувала під пануванням Литви й Польщі. На жаль, передчасна смерть гетьмана не дозволила оборонити ще молоду українську державу від усіх ворогів, а їх було забагато.

Але по слідах Хмельницького підуть інші гетьмани, і, як побачимо, Україна вже ніколи потім не буде в такій неволі, як до Хмельницького.

Учитель. Це все наша історія. З давніх-давен людям відомо, що «дерево життя» — це гілочки, на яких ростуть листочки. Перший листочок — це символ минулого часу, другий — символ сучасного, а третій — майбутнього. Зображення «дерева життя» зустрічається на каменях далеких часів і свідчить, що люди ще у сиву давнину знали про нерозривний взаємозв’язок минулого, сучасного і майбутнього часу.

Учнівський проект «Дерево життя школи»

«Дерево життя школи» — історія нашої школи, де поєднується минуле, сучасне і майбутнє життя шкільної родини. Наші маленькі родини є частками великої шкільної родини. Ми разом зі своїми братиками і сестричками тут навчаємось, зростаємо і підіймаємо любу школу. Кожен учень класу намагався скласти сімейну родовідну і власний герб. (Див. додаток)

Сьогодні ми почуємо, як учні представлять свої родини і познайомлять зі своїми братиками і сестричками, які навчаються разом з ними.

Презентація історії школи та сімейних родин учнів класу.

Учитель. Хай ці слова стануть гаслом вашого майбутнього життя!

Присягаємо наш край рідний

Над усе любити.

Рідний народ шанувати

І для нього жити!

Наша держава завжди вшановує українців, які своєю відданою працею звеличували Україну, зробили значний внесок в її розвитку. Історія пам’ятає такі величні фігури, як Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Михайло Грушевський та інші. Наказом Президента України були запроваджені державні нагороди на честь видатних українців.

Учень. Стежина життя... По ній кожен має пройти гідно...

І в кожного вона своя –

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

Учитель. Швидко промайне ваше дитинство, шкільні бесіди, розваги. Я була б дуже рада, якби після сьогоднішньої розмови у вашому серці додалося любові до рідної мови, землі, до рідної домівки. Я хочу, щоб ви завжди з гордістю промовляли: «Я — громадянин України». Вірте у свої сили, тепло і любов рідних, в силу рідної землі.

Сценарій виховного заходу
«Народна пісня в моєму серці» Мета: • збагатити знання учнів про народну пісню;
• вчити школярів слухати і співати українські народні пісні;
• відроджувати звичаї, традиції та обряди нашого народу;
• виховувати любов до народної творчості, гордість за український народ, який має славне героїчне минуле і багату творчу спадщину. Обладнання: зала святково прибрана, плакати, вислови про пісню, прислів'я, український рушник, хліб, сіль.

Гасло заходу: Покажіть мені народ, у якого було б більше пісень. Наша Україна дзвенить піснями.
М.Гоголь
Зала прикрашена українськими рушниками та вінками. У залі лунають українські пісні.

Ведучий: Добрий день вам, милі люди!
Хай нам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.
Починаймо наше свято!
Людей зібралося багато,
Щоб веселитись і співати,
І вас на святі розважати!
Дівчина тримає хліб і сіль на рушнику.
Ведуча:
Гостей дорогих
Ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом,
Любов'ю і миром.
Ведучий:
Щоб жилось по правді,
Щоб жилось у мирі.
Ми концерт підготували,
В нього ми всю душу вклали,
Ведучий:
Яке диво дивне — народна пісня ! Яку владну силу таїть вона в собі! Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші — у кожного свої смаки, свої уподобання. А народна пісня залишається, через усі злигодні й поневіряння проносить вона свій первісний чар, свою нев'янучу молодість. Народна пісня — це душа народу, його історія.
Виконується українська народна пісня “Ой у саду калинонька”.
Ведуча:
Дві подружки до калини
Вийшли погуляти
Та Іванка попросили
Їм сопілку дати.
- Ой, Іванку, на сопілці
Дай мені заграти.
Ти з Оксаночкою гарно
Будеш танцювати.
- Підійдемо до калини,
Виберемо гілки,
І для вас мій батько зробить
Новенькі сопілки.
Навчимося на сопілках
Ми чудово грати,
Щоб усі пісні народні
Українські знати.

Коли пісні мойого краю
Пливуть у рідних голосах,
Мені здається, що збираю
Цілющі трави я в лугах.
В піснях і труд, і даль походу,
І жаль, і усміх, і любов,
І гнів великого народу,
І за народ пролита кров.
В піснях дівоча світла туга
І вільний помах косаря,
В них юність виникає друга,
Висока світиться зоря.

Ведучий:

Красу і силу народної пісні глибоко розуміли визначні діячі нашої літератури і мистецтва. Саме з піснею, з кобзарською думою пов'язував Тарас Шевченко безсмертя і славу рідної землі:

Всі разом.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине
От де, люди, наша слава, Слава України.

Виконується пісня “Будем козаками”.

Ведучий:
Перша пісня, яку чує дитина – це мамина колискова пісня. Її ніжна, ласкава мелодія заспокоює дитину. Без маминої колискової пісні немає дитинства, як без дитинства немає майбутнього.
Ведуча:

Колискова пісня, колискова —
То найперша материна мова.
Пахне вона м’ятою і цвітом,
Чебрецевим і суничним літом.
Пахне молоком і споришами. і споришами.
Скільки в ній ласкавості і шани,
Скільки в ній тривожності людської,
І надій, і сивини гіркої...
Колискова пісня, колискова —
То солодка материна мова.
Чи можна забути ту стежку до хати,
Що босим колись протоптав?
Чи можна забути ту пісню, що мати
Співала малому, коли засинав?
У рідному краї і серце співає,
Лелеки з далека нам весни несуть,
У рідному краї і небо безкрає,
Потоки, потоки, мов струни, течуть.
Тут кожна травинка і кожна билинка
Вигойдують мрії на теплих вітрах.
Під вікнами — мальви,
В саду — материнка,
Оспівані щедро в піснях.
Тут мамина пісня лунає і нині,
Її підхопили поля і гаї,
Її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов’ї.
І я припадаю до неї устами,
І серцем вбираю, мов спрагла води.
Без рідної мови, без пісні, без мами
Збідніє, збідніє земля назавжди.
Мій отчий дім, ти дав усе мені,
Моя Вкраїна, піснями багата,
Ввійшла у серце співом голосним,
Як та любов, яку дарує мати.
Звучить народна колискова пісня «Ой ходить сон коло вікон».

Ведуча:
Протягом своєї багатовікової історії український народ склав безліч прекрасних казок, прислів'їв, загадок, пісень. Народна пісня — невеликий усний віршований твір, що співається.
Ведучий:
- Як створювалися народні пісні?
Одна людина чи група людей, переживаючи якесь сильне почуття (радості, смутку, гніву тощо), під час праці або відпочинку складали текст пісні разом з мелодією. Пісні - художні твори, а тому складати їх могли лише обдаровані люди. Народні співці - лірники та кобзарі - не лише виконували вже відомі пісні, а й складали свої. Мудрі, безстрашні, високі духом, кобзарі несли людям слово правди. Вони закликали народ до єднання. Піднімали його на боротьбу з поневолювачами. Оспівували подвиги мужніх лицарів-героїв. Кобзарева пісня була чи не сильніша за будь-яку зброю...
Україно, були і в тебе
Кобзарі - гудці народні,
Що співали, віщували
Заповіти благородні.
Ведуча:
З давніх-давен люди складають пісні про своє життя і працю, про важливі суспільні події. Згодом ці події відходять у минуле, вмирають їх учасники. Давньою також стає пісня, проте вона не забувається — люди продовжують її співати. Пісні, в яких зображено події минулого та видатних осіб, називаються історичними.
Ведучий:

Є і нам про що згадати.
Пісне, душу возвелич,
Ой, була в нас ненька-мати
Запорозька славна Січ.
Гей ви, запорожці —
Вітер в чистім полі,
Научіть нащадків
Так любити волю.
Гей ви, козаченьки —
Спомин з м'яти-рути,
Научіть минулу
Славу повернути.
Виконується пісня “Ой на горі та й женці жнуть”.
Ведуча: Пісні про громадянську та Другу світову війни, про видатних людей тих часів, про важливі події в житті народу також стали вже історичними. Цю пісню, яку ми вам заспіваємо, любили та співали партизани.
Виконується пісня "Розпрягайте, хлопці, коней".
Ведучий:
Найдавніші серед народних пісень - обрядові - виникли, ще в первісному суспільстві. Наші предки не вміли пояснити різні явища навколишнього світу, а тому вважали, що дощ, грім, вітер, сонце та інші сили природи є живими істотами (богами), від яких нібито залежали. життя і добробут людей.
Ведуча:
Щоб задобрити цих богів, люди виконували різні дії - обряди, які супроводжувалися піснями, танцями, іграми. Пісні, що виконуються під час обрядів, називаються обрядовими. Більшість обрядів та обрядових пісень пов'язана з працею людей на землі.
Виконується пісня “Вийшли в поле косарі”.

Ведучий:
Пісні запрошують до роботи – (виконують з рухами пісню “Грицю, Грицю, до роботи”). Пісні з нами жартують ("Сіяв мужик просо”); з нами танцюють ("Коломийки"), грають ("Дрібушечки"), мирять нас ("Мир миром").
Ведуча: Пісня наша, пісня - це душа народу.
Пісня українська, рідна, чарівна.
Вона з нами поруч в праці, на заводі,
На ланах широких, за станком вона.
Пісня - чарівниця, гарна, мов зірниця,
Мелодійна, ніжна, серцю дорога.
Веселить, танцює, мирить і жартує,
В іграх та забавах — всюди є вона.
Цю пісню співала моя бабуся, а потім співала моя мама.
Я думала: "Чому вони співають таку сумну пісню, та ще й сльозу, відвернувшись, витирають?"
Я зрозуміла, що, крім веселих пісень, є й сумні, які теж допомагають людям у житті. Ось ця пісня: “Летіла зозуля.”
Ведучий: Та годі журитися, у нас же свято, будемо веселитися.
О пісне! Від народу кров і плоть
Ти узяла, щоб лиш йому служити.
Тебе ніхто не може побороть,
Бо вільний дух твій правдою повитий.
Ведуча:
Мій отчий дім, не перебудь в мені
Пристанищем дитинства тимчасовим.
Даруй мені легенди і пісні,
І мамине до болю рідне слово.
Ведучий:
Та як же нам жити на рідній землі,
Щоб люди довіку щасливі були,
Щоб пісня народна в повазі була,
Від роду до роду між нами жила.
Ведуча:
Старайтеся завжди прожити лиш так,
Щоб потім про вас пам'ятали,
Про ваше прекрасне і чесне життя
Народні пісні розказали.
Ведучий:
Єдності дай, Боже, нам усім,
Нас не лишай на шляху своїм,
Єдність зішли українцям-братам,
Дай зазвучати народним пісням
Всі виконують пісню “Не цурайся пісні”.
Ведуча:
Бігла стежка в далеч і губилась,
А мені у безтурботні дні
Назавжди, навіки полюбились
Ніжні і замріяні пісні.
Ті пісні мене найперше вчили
Поважати труд людський і піт,
Шанувать Вітчизну мою милу,
Бо вона одна на цілий світ.
Ведучий:
Україна в рідній мові
І в пісні прекрасній,
Україна в рідній школі,
Майбутності ясній.
Ведуча:
Народна пісня — голос невсипущий,
Душі людської вічне відкриття.
Вона ніколи, як і хліб насущний,
Не вийде з моди сущого життя.
Виконується пісня “І в Вас і в нас хай буде гаразд”.

Ведучий:
Шановні гості!
Oсь і закінчилось наше свято, але не закінчується зустріч з піснею. Вона залишиться з вами, як вірний товариш. Любіть свою Батьківщину, її чарівну мову та дзвінкоголосу українську пісню, продовжуйте традиції і обряди нашого народу, зберігайте і поповнюйте творчу спадщину України.

Мамо рідна, хай святиться ім’я твоє

Як добре нам жити і знати,
Вірити, друзі, весь час,
Що кращого слова, як мама,
Немає у світі для нас.

Воно, мов зоря світанкова,
Як хліб і людська доброта,
Як мова твоя колискова,
Як доля і правда свята.

Із ним веселіше нам жити,
Бо матір’ю в ріднім краю
Назвали дорослі і діти
Вітчизну любиму свою.Ведуча. Мама, мамочка, матуся... Скільки ніжності, тепла і любові у цьому слові, що називає людину, яка для всіх найближча, найдорожча, найрідніша.
У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, теплий весняний вітер приносить свято Матері.Ведучий. У кожній країні свято Матері відзначають давно. Щасливі ми, що воно прийшло, нарешті, і на нашу землю. Хай вічно живуть наші мами, а ми, діти, завжди залишатимемося перед ними в боргу.
Мама — основа всіх основ. Вона народжує і виховує дитину, плекає, оберігає від біди і горя. Мама турбується увесь вік за дитину, проймається її болем на відстані.Звучить пісня “Мати, наша мати”.

Ведуча. Слово “мама” росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо світить веселка і гладить по голівці рідна рука. Зі звуку-сльозинки народжується на світ святе слово “мама”, яке вимовляє дитина. Але цю мить не вловити, як і не вловити того дня, коли вперше над колискою нахилилась мати. Це мить і це вічність, бо мама живе з нами вічно.

Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту.
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла,
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі була.

Я часто ночами згадую знов
Дитинства сполохану казку.
Спасибі вам, мамо.
Спасибі вам, мамо, за вічну любов
І щедру незміряну ласку.

Схилялось над ліжком привітне чоло,
Дрімали натомлені очі...
Спасибі вам, мамо, спасибі вам, мамо,
За ваше тепло
І довгі недоспані ночі.

Нагороджений я любов’ю —
Хай святиться повік ім’я!
Зичу доброго вам здоров’я,
Берегине, нене моя!Ведучий.
“Мама” — це перше слово немовляти.
“Мама” — це останнє слово вмираючого на полі бою солдата.
“Мама” — це горнятко теплого молока, це запашний шматок пшеничного хліба, це і розповідь про предків, це і мамина наука: “Будь добрим до людей, і люди будуть добрі до тебе”.

Є немало мам на світі,
Мами добрі, мами світлі.
Та одна є наймиліша,
Хто така? Скажу вам я —
Рідна матінка моя.

Можна у світі чимало зробити:
Перетворити зиму на літо,
Можна моря й океани здолати,
Гору найвищу штурмом узяти.

Можна пройти крізь пустелі і хащі...
Тільки без мами не можна нізащо,
Бо найдорожче стоїть за словами:
В світі усе починається з мами!

І коли згрубіла ваша мова,
Їй здобудьте ласку із грудей,
Бережіть її від злого слова,
Бо найглибші рани від дітей.

Мати піде, в серці лишить рану
— Всохне корінь твій і верховіть.
— Заклинаю: бережіте маму!
Діти світу, матір бережіть!Учениця читає вірш “Ех, талант”.

Ех, талант — гіркий полин,
Туга удовина.
Був у мами один син,
Золота дитина.

Доглядала, як могла,
Рук не покладала.
А подався із села —
В гості виглядала.

Але син — не поспішав
Їхати додому.
Жив собі й не сумував —
Добре молодому.

Ні кола, ні двора,
Ні дітей, ні жінки,
Від Амуру до Дніпра
Воленька та й тільки.

Та сумна балада ця:
Не дождалась мама,
Наздогнала молодця
Вістка-телеграма.

Він зібрав її в кулак,
Ледве стримав сльози,
І поніс його літак
Крізь сніги й морози.

Увійшов у рідний дім:
Люди. Плач. Родина.
І постала перед ним
Чорна домовина.

Він незграбно шапку зняв,
Він схилив коліна,
Він невтішно заридав,
Як мала дитина.

Але що тепер плачі,
Совісті докори.
Син посивів уночі,
У думках і горі.

І померла тільки з ним
Та його провина.
Був у мами один син,
Золота дитина.Пісня “Росте черешня в мами на городі”.

Ведуча. Мама — всьому початок. Мама — берегиня роду людського. Незмірну любов, ласку, ніжність і тепло дарує вона своїм дітям, оберігаючи їх і дім. її святою завжди називали. Мама народжувала дитину, співала їй пісень, вчила добру і любові, навчала охайності, працьовитості.
Недаремно в народі кажуть: “Яка мама, така й доня”.Ведучий. Мама наказувала доні: “Тримай хаточку, як у віночку, і рушнички вишиті на кілочку. Тримай відерця чистенькі і водиці повненькі”. Споконвіку славились українські дівчата і жінки — чепурні, роботящі, добрі й привітні.Пісня “На зорі мене, мамо, збуди”.

Ведуча. Все прекрасне в людині — від променів сонця і від молока матері.
У всіх піснях і заклинаннях бачимо матір — на зорях. І сама вона давно стала зорею незгасною, що світить звідусіль. Адже тільки мама залишиться символом рідного дому.
Недаремно найсвятіші на землі слова жіночого роду: земля, Україна, Вітчизна.

Пісня лунає по всій Україні —
Матусине свято прийшло до нас нині.
Щиру подяку ми неньці складаєм,
Здоров’я і щастя рідненькій бажаєм.

Рідна мати, Матір Божа,
Мати Батьківщина —
Три цілющих вічних слова —
Вся моя родина.

Перша мати — то рідненька,
Що на світ зродила,
Що пестила, доглядала,
Добра-правди вчила.

Друга мати — Україна,
Рідная землиця!
Третя мати — це Марія,
Небесна цариця.

Моя люба мати,
Калиновий цвіт.
В тобі, рідна мати,
Весь мій любий світ.

В тобі моє щастя,
В тобі моя ціль.
Моїм є твоє горе,
Моїм є твій біль.

Твоя світла радість
Радує й мене,
А твій жаль проймає
Й серденько моє.

Бо ж я, моя мамо,
Твоя кість і кров,
Ти мене родила,
Ти є мій покров!

Ти мене борониш
Від усіх тривог,
Най благословить тебе
З неба Господь Бог!Ведуча. Велика любов до мами знайшла відображення у великій кількості звертань до неї: “мама”, “матінка”, “неня”, “ненька”, “матуся”, “мамуся”, “мамочка” — часто зі словами “рідна”, “рідненька”.Ведучий. А ось як у прислів’я увійшов образ мами:
Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.
Нема того краму, щоб купити маму.
Матері ні купити, ні заслужити.
Добре й неньці, як дитина в славі.
Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.
Нема цвіту білішого, як цвіт на калині, нема в світі ріднішого, як мати дитині.
Ведуча. Без мами немає життя на землі. Саму землю ласкаво називають “земля-мати”.
Маму мають не тільки діти, звірята, але навіть і рослини. Поширеним був в Україні переказ про квітку сон.Ведучий. У всіх квіток є своя мати. Тільки в сон-трави не рідна мама, а зла мачуха От ще тільки сніги почали танути, а вона вже прийшла, розбудила його: “Вставай, сонливий та дрімливий, уже всі квітки цвітуть, один ти спиш!” От він схопився і відцвів раніш за всіх, ніхто його краси й не побачив.
Багато народних назв рослин пов’язано зі словом “мама”: материнка, мати-й-мачуха, материні сльози.Ведуча. Материнство — це нескінченність людського роду. Кожна мати, народжуючи дитину, сподівається, що вона буде кращою за неї, тому намагається передати їй свої знання і вміння.

Мама! Найдорожче слово в світі!
Де б не був ти, що б ти не робив,
Та вона твій шлях завжди освітить
Ніжним серцем, відданим тобі.

В дні сумні та в дні на щастя щедрі
Мама буде у житті твоїм,
Тож живи, як мама, щиро й чесно,
І, як мама, лиш добро твори.

Ведучий. Це один із тисячі віршів, присвячених поетами матерям. Найніжніші, найсокровенніші, найкращі слова ми бережемо в своїй душі для мами.
Немає любові сильнішої від материнської, немає ніжності ніжнішої від ласки і клопотів материнських, немає тривоги тривожнішої від безсонних ночей і незімкнутих очей материнських. Людство існує тільки тому, що існує материнська любов.
Немає нічого святішого і безкорисливішого, ніж любов матері.

Привіт тобі, кохана нене,
У цей великий день!
Прийми вінок бажань від мене
І китичку пісень.

Дарунків жодних я не маю,
Ні золотих оков,
Тому до ніг твоїх складаю
Свою ніжну любов.

Ти ангел мій, що життя плаєм
Веде мене у даль,
З тобою світ для мене — раєм,
Без тебе — сум і жаль.

Ти вчиш мене, кохана мати,
Любити працю, труд,
Нечесним, підлим гордувати,
Кохати рідний люд.Ведуча. Мама! Чи є в світі слово більш прекрасне й ніжне? У мами добрі й ласкаві руки, найвірніше й найчутливіше серце — в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим. І скільки б тобі не було років — п’ять чи п’ятдесят, — ти відчуватимеш себе дитиною, тобі завжди потрібна мама, її ласка, її погляд.Ведучий. Шанування матері — один з найсвятіших обов’язків людини і неоплатних боргів дітей.
Вона нас зростила, виховала, навчила добру, леліяла, любила. І як же не відплатити їй пошаною, любов’ю, ласкою і допомогою. А, власне, тільки цього на старості літ і хочуть від нас наші мами.
Чим більша наша любов до матері, тим святіше і радісніше наше життя.

Є в мене найкраща на світі матуся,
За неї до Тебе, Пречиста, молюся,
Молюся устами, молюся серденьком,
До Тебе, небесна Ісусова ненько.

Благаю у Тебе щирими словами
Опіки та ласки для любої мами.
Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,
Даруй їй здоров’я, рукам подай силу,
Щоб вивела діток у світ та й у люди,
Щоб нами раділа, пишалась усюди:

За це я складаю в молитві долоні
До тебе, Царице, на сонячнім троні.

Пісня “Пресвята Діво”.

Ведуча. Проминуть роки. Мов лелеки у вирій, розлетимось ми з теплого маминого гнізда. Та щасливої погожої днини збере нас, мов чайка чаєнят, матуся до рідної світлиці. І защебече, заговорить, заплаче мамина пісня у наших серцях.Ведучий. Озветься вона червоною калиною в лузі, стрункою тополею в полі, кучерявою вербою над водою, білокорою берізкою, вишневим цвітом, солов’їною мовою, пахучістю трав. І де б ми не були, нехай завжди до нас прилітають легкокрилі лебеді материнства.

І мати молода, і сонце юне,
І в неї на колінах немовля,
В прозорому повітрі, наче струни,
Гудіння оксамитного джмеля.

Прислухаюсь — співає колискову,
Не знаєш, чи дитині, чи собі...
І мати молода, і юне слово,
І яблуні у вранішній журбі.

Для мене багато не треба,
Щоб ласку і добрість пізнати;
Лиш просвіток рідного неба
Та затишок рідної хати.

Та житнього хліба шматок,
Та цвіту, що сяє калиною,
Та іскру краси твоїх дочок,
Чорнявих царівен, Украйно.

Лиш латочку рідного неба
Та матері лагідне слово...

Звучить “Пісня про маму” Бориса Олійника.

Ведуча. Вертаючи з віддалених країв
Після тривожних мандрів і розлуки,
Цілуймо руки наших матерів,
Натруджені й ласкаві рідні руки!Ведучий. Ніщо не вічне, вічні матері...
Уже й тоді, як нікому стрічати,
Допоки сонце сяє нам вгорі,
У кожного живе у серці мати.Пісня “Мамина вишня”.